Перш ніж почати організовувати собі відпочинок в Карпатах пропонуємо Вашій увазі трохи історії цього чудового краю.
У 1589 році люди з долин тікали від татарської навали в гори. Коли якась група вийшла на високу гору, люди побачили внизу гарну зелену долину, а посередині яр. Виблискувала срібними хвилями річка. Хтось вигукнув: «О, який гарний рів! Давайте тут поселимося”. Так і з’явилося, за легендою, назва нашого села Орів.
З розповіді старожила Петра Грицика з села Зимівлі, урочище Соломине: «На горі Гулярня є криниця – джерело – з дуже чистою і лікувальною водою (сприяє поліпшенню зору). Так цю воду використовував поміщик Добуш для виготовлення високоякісної горілки. Ще перед скасуванням кріпосного права (тобто до 1848 року), поміщик повіз до Дрогобича збувати горілку, а селяни-кріпаки, які були незадоволені його жорстокістю, потруїли 12 псів, що охороняли завод, а сам завод спалили. Повернувшись, поміщик застав одне згарище і, боячись наруги над собою, виїхав звідти назавжди.
Земля в гірській місцевості “важка” і малородюча. Урожай картоплі був таким, що ледь вистачало “дотягнути” до Великодня і щось залишити на насіння. Переважно займалися тваринництвом. Як казали старші: «Ми жили заради худоби, з неї ж і жили.
Тут сіяли овес, переважно на крупу. Мололи ручними жорнами, а потім – у кооперативних млинах, уздовж яких с. Орів налічувалося спочатку 7, а згодом аж 12 млинів.
На селі переважав тип будівлі без єдиного цвяха. Під одним дахом були: хата, комора, сіни, стайня і сарай. Хата виділялася окремим зрубом та вікнами. Вікна вузькі. Двері на дерев’яних “бігунах”. Замками служили дерев’яні засуви.
А загалом, як пише Архип Данилюк у дослідженні “Українська хата” – “Чим же приваблює бойківська хата? Встановлено, що її горизонтальні структури (довжина гребеня, зрізу даху і зрубу) знаходиться в співвідношеннях так званого золотого перетину вертикальних елементів (висота будинку, солом’яного покриття і відкритої частини зрубу). Бічний фасад зводиться так, що всі п’ять основних точок споруди знаходяться на одному і тому ж колі.
Десь на початку другої половини XIX ст. Галичиною “пройшлася” холера. Не обійшла вона і с. Орів, забравши половину оровчан. Померлих від холери (кладовище від холерників) ховали навпроти школи за річкою Стинавка. Довгий час там відправляли Службу Божу. З часом забулося.
У 80-х роках XIX ст. в Орові згоріла дерев’яна церква, від якої досі ще збереглася дзвіниця.
Про церковне життя в селі Орів цікаві матеріали дав настоятель місцевої церкви Святої Покрови о. Ярослав Мельник. Частина з цих матеріалів зібрав вчитель історії Орівської середньої школи Іван Грицишин.
На території с. Орів налічується до 50-ти пам’ятників, які в часи тоталітаризму були або ліквідовані, або залишені в зруйнованому стані. Всі відновлені і відремонтовані. Відбувається Хрещення на Йордан і в Обливаний понеділок. На Великдень, після Вечірньої служби, йде Хресний хід віруючих від церкви Святої Покрови у церкві Воскресіння Ісуса Христа, що на кладовищі.
Десь у 1935-1936 рр. набула розголосу каплиця місцевого святого – Івана з Урича. Сам Іван розповідав, що він на свято Успіння Пресвятої Богородиці пас корів над верхів’ям річки Стинавка, на вже покошеном лузі. З собою взяв маленький ножик, збирав лісові горіхи і розколював їх ножиком. Тут перед ним несподівано з’явилася Богородиця і сказала, що він грішить у таке велике свято. Іван трохи злякався, почав молитися. Тоді Матір Божа сказала: «Не бійся, ти повинен спокутувати свій гріх на цьому місці».
Іван вирішив звести тут каплицю і прожити деякий час в молитвах. Каплицю збудував своєрідно. Над річкою проклав місток, а над ним побудував каплицю з дерева, покрив її саморобними ґонтами. В каплиці поставив престол, хрест та ікону Пресвятої Богородиці. Поруч було його ложе – дерев’яна лавочка, складена з окремих пледів. Тут він перебував у часи негоди і ночував. Звістка про нього рознеслася по окрузі. Йшли паломники з багатьох сіл і міст. Туристи здалеку і зблизька складали пожертви, просили святого молитися за них та їх рідних. Перебував Іван у своїй «пустелі» недовго. Почалася війна, паломників не було. Він з’являвся в каплиці рідко, тому що вже був старий і немічний. Каплиця почала руйнуватися, а згодом, десь після війни, зовсім була зруйнована. У часи шаленого атеїзму про неї не говорили. Вона залишалася тільки в пам’яті людей.
Коротко з Вільної бібліотеки:
Орів (укр. Орів) – село в Сколівському районі Львівської області України.
Населення за переписом 2001 року складало 1724 людини. Займає площу 9,22 км2. Поштовий індекс – 82610. Телефонний код – 3251.
