Карпатське містечко Славське розташувався за 28 км від районного центру Сколе, в мальовничій долині річки Опора з її притокою Славки, оточеній красою Карпатських лісів і долин. Через територію смт. Славське проходить залізниця і автодорога Львів-Ужгород. Населення цього красивого містечка налічує 2865 осіб і до його селищній раді підпорядковане село Грабовець
За твердженнями історика В. М. Площанського перше поселення в цьому краї з’явилося в 10 столітті і з часу заснування в 1084 р. входило до складу Київської Русі, як і вся Сколівщина. З 1084 року потрапило під юрисдикцію Галицького князівства, а з 1199 року увійшло до складу Галицько-Волинського князівства. Трохи пізніше, через 150 років ця територія попадає під контроль шляхти (Польща).
Перші ж письмові джерела згадують Славське в 1483 р. Так в цьому році за записами у справах земського суду, поміщик із Криниці якийсь Іванко передає половину свого майна дружині Марусі.
Так як убога гірська земля не балувала селян гарними врожаями, через те хліба ледве вистачало, мешканці цих країв в основному займалися скотарством, бджільництвом і рибальством. Крім неродючих земель у аборигенів цих місць була ще одна велика проблема – це постійні набіги татар, після яких часто доводилося відновлюватися заново. Правда, як пишуть деякі історики, солодко татарві набіги не давалися, так як місцеві жителі, йдучи в гори і створюючи свої загони, постійно наносили удари по татарві із засідок, не даючи загарбником вільно розгулювати на їх землі.
Окрема історія про часи важких під Польською шляхтою. У ті часи з селянина здирали три шкури. Так їм доводилося платити за користування землі і лісом, за охорону кордону з Угорщиною і багато іншого, щорічна оплата становила 12 – 15 польських злотих, також селянин повинен віддавати поміщику частину волів, овець, свиней, бджіл, домашньої птиці, сиру і навіть спійманої риби. Особливо «весело» ставало простим трудівникам, коли польська шляхта (гопота) починала з’ясовувати між собою феодальні моменти і нападали на землі один одного, тим самим спустошуючи їх. Напевно, з цих часів пішло на Русі «пани чубляться, а в холопів чуби тріщать».
Польський історик, так писав про жорстокість і безкарність шляхти у XVI – XVII ст. «Що за світ, що за світ! Темний, дикий, вбивчий. Світ без уряду, без ладу, без справедливості, без милосердя. Кров у ньому дешевше вина, людина дешевше коня. Світ, в якому легко вбити, важко не бути вбитим».
Правда і цим варварам було нелегко в Сколівських Карпатах, ще з тих часів пішов вислів «З бойка слуги не буде» і стали так говорити завдяки опришку Олексі Довбушу, в честь якого названа гора Довбушанка.
Не заглиблюючись далі в історичну писанину, скажу одне, багато всякого різного побачив цей прекрасний край і доброго і не дуже і дожив до сьогоднішніх днів, коли ми вже можемо насолодитися його красою і чистотою природи.
