Рід ДАНИЛИШИНИХ
У всьому світі сьогодні відоме місто Трускавець зі знаменитою «Нафтусею». А в 30-х роках село Трускавець прославилося, бо звідси родом були герої — українці Василь Білас і Дмитро Данили- шин. Про Василя Біласа ми згадували раніше в розділі про родину Біласів. Тепер віддамо належне Дмитрові Данилишину. Він народився 2.03.1908 року в родині Теодора Данилишина і Марії Хариняк, отримав початкову освіту, опанував фах шевця. Але зледенне підневільне життя розпалило патріотичний дух юнака — він посвятив себе справі боротьби з гнобителями. У той час українське населення дуже потерпало від польської «пацифікації». «Пацифікація» — це умиротворення нашого народу різними способами морального, психічного і фізичного тиску. Навіть викладання української мови в школі було другорядним, воно прирівнювалося до рисунків, руханки чи співу. Вихолощення рідної мови руйнує людську суть; вона втрачає орієнтири, пускається берега, пливе по ріці безглуздого існування.Звичайно, з цим не могли миритися як еліта, так і прості люди. Витворена свідомою частиною українства,
ОУН почала нарощувати свої лави, спрямовувала рух небайдужої молоді на опір окупантові, на визволення Західної України. Серед активних безстрашних борців опинився і Дмитро Данилишин. В бойових п’ятірках підпільного руху він здійснив кілька завдань, а саме: напад на «Банк Людови» в Бориславі, на поштовий уряд в Трускавці, на пошту в Городку, долучився до знищення двох осатанілих виконавців «пацифікації» (в т.ч. посла Тадеуша Голуфка).
Певна річ, виконання бойових завдань, як правило, стояло в парі зі смертельною небезпекою. Так склалося наприкінці 1932 року Втікаючи після виконання завдання в Городку, Василь Білас і Дмитро Данилишин потрапили в руки розлюченого натовпу селян Розвадова. Цих людей спеціально дезінформували, що, мовляв, ці «бандити» пограбували українську кооперативу. Побиті підпільники були доправлені поліціянтами до в’язниці. Швидкий суд і вирок — кара смерті. Молоді трускавчани, а їм було лише поза 20 років, прийняли героїчну смерть. Перед стратою підпільників матері Біласа, яка була рідною сестрою Данилишина, дозволили востаннє побачитися з сином і братом. Навіть уявити не можна, які муки і страждання пережила ця жінка. Чомусь мовчать наші письменники і митці. Хіба це не найвищий рівень людської трагедії? За що така кривда?
… Далі буде
